Закончив трапезу едва,
Спешил к друзьям на ужин…
Писатель, острый на слова,
Любил, чрезмерно, кушать.
Свой вес ему ходить мешал,
С трудом передвигался.
Подчас и тяжело дышал.
Порою задыхался…
Чревоугодие – порок!
Об этом сам он знал.
Когда же, вспомнить так не смог,
Таким, бедняга, стал.
А, коль талантливый пиит,
Тут – зависть "на хвосте".
Завистник каждый норовит
Напомнить о беде.
Вот, как-то, в обществе одном,
(Где хор цыганский пел),
Сидел герой наш за столом
И много, много ел.
С пирожным ягодным в руке,
Вверх задирая нос,
Стоял и кушал человек,
Задав ему вопрос:
«Творенья Ваши хороши.
В них философский труд.
И похохочешь от души,
И слёзы потекут.
О, как же хочется, мил-друг,
Услышать мудрый глас:
Чем отличается в миру --
Животное от нас?»
На стол салфетку положил.
Ответил франту так:
«На свете, чай, не мало жил,
Но, право, Вы чудак.
Не обойдёшь, наверняка,
Накрытого стола.
Сидим-едим, чтобы рука
Взять окорок могла.
И в торжестве – застолье.
Животное, во все века --
Ест, не иначе, стоя!»
Комментарий автора: Случай произошёл с баснописцем И.Крыловым.
Автор пощадил читателя и заменил слово "скотина" на "животное"(прим.автора)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
